Боротьба зі злочинами що вчиняються співробітниками Органів Внутрі

главная страница Рефераты Курсовые работы текст файлы добавьте реферат (спасибо :)Продать работу

поиск рефератов

Магистерская работа на тему Боротьба зі злочинами що вчиняються співробітниками Органів Внутрі

скачать
похожие рефераты
подобные качественные рефераты
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12    
магістерська робота
БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА

ЗМІСТ
  "1-1" ВСТУП........................................................................................................ 3
ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС............................................................................................................................. 13
ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ.......................................................................................................... 51
БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА......................................................................................... 72
ВИСНОВКИ............................................................................................ 105
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................... 110

 


ВСТУП

Проблеми зміцнення правопорядку у суспільстві, протидії та попередження злочинності були і залишаються одними з найважливіших і не випадковістю те, що за всю свою історію розвитку – людство намагалось у будь-який спосіб боротися проти проявів, що суперечили загальноприйнятим поняттям мораль, громадської безпеки та порядку.
Є проблема. Почнемо її розгляд із типового прикладу з життя. Викрадено автомобіль. Через якийсь час потерпілого викликають у суд, де він із подивом дізнається, що викрадача знайдено і він постав перед судом. Потерпілий просить суд надати йому можливість ознайомитися з кримінальною справою. У результаті їх вивчення з’ясовується, що факт викрадення його автомобіля, а також ще восьми (крім одного, під час викрадення якого підсудного й затримали) підтверджено лише одним доказом. Це — явка з повинною самого підсудного та протоколи його допитів, у яких викрадач дуже лаконічно описує обставини скоєння злочинів.
У суді дев’ять потерпілих, які мають право ставити запитання підсудному, починають з’ясовувати головне для них питання: де перебувають викрадені машини. Відповідь у підсудного одна: всі машини, покатавшись, він кидав у лісі, а де саме — не пам’ятає, оскільки був п’яний. У суді оголошується довідка, одержана з карного розшуку, що вжитими ними заходами автомобілі знайти не вдалося. У потерпілих виникають цілком природні сумніви в тому, що всі злочини скоєно саме цією особою. Підозри поглиблюються, коли підсудний не зміг відповісти на запитання про більш точні час, місце, спосіб, інші обставини злочину, описати зовнішній вигляд того чи іншого викраденого автомобіля, назвати предмети, які були в салоні, вантажі тощо.
Врешті-решт підсудний заявив, що насправді цих автомобілів він не викрадав, а всі злочини, крім того, при скоєнні якого його затримали, «узяв на себе» на прохання міліції. Щодо підсудного суд виносить обвинувальний вирок, а матеріали кримінальної справи в частині скоєння дев’яти крадіжок повертаються до слідчого. Проте скоєні злочини вже не вважатимуться нерозкритими. Отже, ні справжніх злочинців, ні самих украдених автомобілів уже ніхто не шукатиме.
Спробуємо пояснити ситуацію з погляду чинних правил кримінальної статистики, взявши за основу пояснення самих працівників правоохоронних органів, котрі схотіли, природно, залишитися невідомими. В органах дізнання постійно нагромаджується досить велика кількість так званих фактових кримінальних справ, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за якими ще не спливли, а провадження за ними призупинено у зв’язку з невстановленням особи, яка скоїла злочин. Певна річ, по цих справах у період, коли їх призупинено, слідчі дії не виконуються. Але час від часу органи прокуратури, що здійснюють нагляд за слідством і дізнанням, перевіряють ці справи й дають розпорядження активізувати їх розслідування. Тож дізнавачі інколи змушені відновлювати провадження у справі хоча б для того, аби дати формальні доручення оперативним підрозділам провести деякі оперативно-розшукові заходи. Зазвичай це робиться про людське око. Як правило, вказівки прокурорів дізнавачі намагаються ігнорувати через перевантаженість поточними кримінальними справами, тож за результатами прокурорської перевірки співробітник карного розшуку (інколи й сам дізнавач від його імені) пише рапорт, відповідно до якого «встановити особу, що скоїла даний злочин, неможливо». Кримінальну справу знову призупиняють і відкладають у сейф до кращих часів.
З іншого боку, нагромадження великої кількості кримінальних справ в органах дізнання знижує показники їхньої роботи, одним із яких є кількість справ, переданих слідчим. Якогось дня співробітники карного розшуку чи іншої служби затримують злочинця безпосередньо при скоєнні злочину. Це, приміром, квартирна крадіжка, або, як у нашому випадку, викрадення автомобіля. У процесі роботи з підозрюваним з’являється обґрунтована чи не дуже версія про те, що він, можливо, причетний до скоєння інших аналогічних злочинів. Але конкретних доказів цього немає. Ось тут і починається вивчення «фактових» кримінальних справ про такі злочини.
Цей процес має на меті відібрати найбільшу кількість справ про злочини за предметом, способом, часом скоєння та іншими обставинами, аналогічні тому, за який затримано цього підозрюваного. Після чого у підозрюваного беруть (про спосіб ми скажемо нижче) явку з повинною по кожному злочину, кримінальну справу про який було відібрано в процесі вивчення.
Далі особу допитують про обставини нібито скоєних нею злочинів. При цьому протокол допиту найчастіше пише дізнавач на основі протоколу огляду місця події та інших документів справи за відсутності підозрюваного, а останній потім його лише підписує. У протоколі допиту відзначається, що викрадений автомобіль було залишено, приміром, у лісі або розібрано на запчастини, які потім продано невідомим особам. Тут усе залежить від фантазії дізнавача. Просто в кабінеті пишеться протокол огляду місцевості, де було нібито кинуто автомобіль. Із понятими теж проблем немає: замість них записуються «мертві душі» з вигаданими адресами проживання (закон не вимагає, щоб дізнавач перевіряв у понятого паспорт зі штампом про місце реєстрації громадянина). У протоколі допиту може бути зазначено, що в підозрюваного є потайник, де він зберігає знаряддя скоєння злочину, приміром набір відмичок. Благо цих відмичок у міліціонерів хоч греблю гати, а для потрібної справи й пожертвувати ними не шкода. Відразу ж проводиться «обшук» і відмички вилучаються. Незначні процесуальні ускладнення виникають лише тоді, коли, приміром, при огляді місця події ще до порушення однієї зі старих справ, «інкримінованих» цій особі, вилучалися відбитки пальців. Але й це можна владнати: протокол переписується, відбитки знищуються.
Матеріали щодо невідомих осіб, котрим продано запчастини автомобіля, виділяються в окреме провадження й нібито передаються в підрозділи карного розшуку для встановлення цих осіб (зазвичай оригінали документів знищуються, а їх копії з вихідними номерами підшиваються до справи як свідчення того, що дізнавач виконав вимоги закону). Однак зустрічної перевірки ніхто не робитиме, а в крайньому разі можна послатися на те, що матеріали справи хтось із технічних працівників органу дізнання втратив при їх пересиланні (передачі).
Після цього особа, що скоїла низку раніше не розкритих злочинів, вважається встановленою, необхідні слідчі дії — проведеними, і дізнавач виносить постанову про передачу кримінальної справи для провадження досудового слідства. Далі за справу береться слідчий, робота якого полягає в «підчищуванні» та «шліфуванні» справи, усуненні помилок дізнавача та пред’явленні особі обвинувачення. Після чого складається обвинувальний висновок і справу передають у суд. Обвинувальний вирок майже гарантовано. Якщо навіть із якихось причин суд поверне справу для додаткового розслідування, суть останнього полягатиме лише в скрупульознішому «шліфуванні» справи.
Цікавий сам по собі той факт, що сьогодні знаходиться досить багато згодних визнати себе винними у злочинах, яких вони не скоювали, лише на прохання незнайомого їм раніше дізнавача або слідчого, хай навіть це прохання було досить настійливим. Але нічого надзвичайного тут немає. Головне — це правильний підхід до конкретної людини. Так, із раніше судимими особами, з наркоманами, алкоголіками працювати досить легко. Як правило, у цієї категорії людей немає захисників. Коло методів роботи дуже розмаїте, і найуніверсальніший із них — це метод батога і пряника. Приміром, наркоман за дозу може охоче покаятися в нескоєних злочинах.
Ми можемо скільки завгодно здогадуватися й навіть знати про методи роботи, які дозволяють «розкривати» безліч злочинів саме в такий спосіб, і з обуренням писати про це. Органи прокуратури можуть продемонструвати нечувану принциповість, спільно з іншими правоохоронними органами провести серію операцій, рейдів з виведення на чисту воду співробітників міліції, які скоюють цілком конкретні злочини проти правосуддя, передбачені статтями 371—374 Кримінального кодексу України. Але загалом нічого не зміниться. І не тому, що всі працівники органів дізнання та слідчі, котрі в такий спосіб «розкривають» злочини, погані люди, а тому, що погана система, яка змушує їх систематично вдаватися до фальсифікації.
Головною причиною цих негативних явищ, поруч із вочевидь недостатнім фінансовим, матеріально-технічним, методичним тощо забезпеченням правоохоронних органів, непрофесіоналізмом окремих їх співробітників та їхнім небажанням сумлінно виконувати свої обов’язки, є проблеми статистики.
Йдеться про те, що сьогодні, як і десять, і двадцять років тому, в основі оцінки діяльності підрозділів міліції, покликаних боротися зі злочинністю, лежить критерій розкриваності злочинів. Тож приймати всі заяви про скоєння злочинів, реєструвати й розслідувати їх належним чином, за наявних організаційних, технічних, фінансових тощо можливостей для їх розкриття, означає істотно, на порядок знизити відсоток розкриваності злочинів.
Певне значення має й те, що в оперативників і слідчих підрозділів органів внутрішніх справ різні показники їхньої роботи. В оперативних підрозділів карного розшуку головний показник роботи — порушення слідчим кримінальної справи, а також пред’явлення обвинувачення. При порушенні кримінальної справи слідчий виставляє статистичну картку форми №1, а при пред’явленні обвинувачення — форми №4. Єдиним показником роботи слідчого є кількість кримінальних справ, направлених ним у суд. При цьому виставляється статистична картка форми №1.1. У випадку з викраденням автомобіля оперативні підрозділи одержали дев’ять форм №4. Попри те, що кримінальні справи було об’єднано в одне провадження і, по суті, вони вже є однією справою, слідчий виставив дев’ять ф. №1.1. Після повернення справи з суду для додаткового розслідування ці показники не змінюються: лише з’являється одна справа, але після повторної передачі її в суд слідчий виставить ще дев’ять ф. №1.1. Таким чином, із десяти скоєних злочинів фактично розкрито лише один, але, за статистичною звітністю, їх може бути вже дев’ятнадцять.
Чи може слідчий, одержавши кримінальні справи з органу дізнання та з’ясувавши для себе, що вони сфабриковані, припинити їх проти особи? Юридично може, а фактично — ні. Попри те, що слідчий міліції є процесуально незалежним і самостійним при розслідуванні кримінальної справи, у відомчому плані він цілком підпорядкований начальникові органу внутрішніх справ, який і є органом дізнання. Відомче підпорядкування для слідчого важить багато, оскільки від начальника відділу (управління) міліції залежать усі питання, пов’язані з подальшим проходженням слідчим служби тощо. Припинити ці справи — це зіпсувати всі статистичні показники органу внутрішніх справ, які з такими труднощами вдалося «підтягнути». За це відповідного начальника можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності, зокрема зняти з посади й навіть звільнити з органів внутрішніх справ.
У результаті описаних й аналогічних «статистичних» комбінацій відбувається процес знущання з правосуддя. Крім того, що результатом такої системи реєстрації, обліку й розкриття злочинів є конкретні жертви (потерпілі та обвинувачувані), негатив полягає і в тому, що суспільство не знає, скільки насправді скоєно злочинів та яких саме і скільки їх розкривають. Це, у свою чергу, перешкоджає відпрацюванню конкретних механізмів запобігання тим чи тим видам злочинів і їх припинення. Ошукано конкретних потерпілих, ошукано суспільство, ошукано державу. Виходить - сама держава і сприяє латентній злочинності.
Тема роботи витікає з державної політики, спрямованої на докорінне покращення діяльності органів внутрішніх справ і головною передумовою ефективного вирішення цієї проблеми є, звичайно, забезпечення системи МВС висококваліфікованими і надійними кадрами, здатними не лише активно й ефективно протистояти злочинності, але й виявляти законослухняність у повсякденній діяльності та особистому житті. Сучасний етап становлення і розвитку державності в Україні характеризується істотними змінами в соціальних, економічних і політичних сферах, формуванням національного законодавства. Важливим етапом для поглиблення процесів розбудови правової держави, її подальшого цивілізованого розвитку є закріплення в Конституції України пріоритету прав і свобод людини, гарантії їх реалізації, охорони та захисту. Визначивши їх як найвищу соціальну цінність [1], наша держава приєдналася до європейського і світового бачення цієї проблеми, створила відповідні передумови для її вирішення у всіх сферах взаємин особи і суспільства, громадянина і держави.
Вирішення поточних і перспективних завдань суспільства, передусім, пов’язане з роллю людського фактора, бо людина була і лишається головною і вирішальною складовою суспільного прогресу. Новітні управлінські теорії стверджують, що розвиток сучасного суспільства передбачає сталі зв’язки і взаємодію між економічними, технічними і соціальними факторами суспільної праці. При цьому останні через зростаючу роль людського фактора суттєво впливають і на процеси розвитку сучасної правоохоронної системи. Сучасні тенденції розвитку і реформування системи МВС України свідчать про безсумнівний пріоритет людського фактора і показують, що поряд з удосконаленням структури, технічної модернізації правоохоронної системи все більша увага концентрується на підвищенні якісного рівня кадрів, розвитку нових форм правоохоронної роботи і управління цим процесом, вдосконаленні системи стимулювання і оцінки діяльності співробітників, як одного з вирішальних факторів спонукання співробітника до ініціативи, самовдосконалення, професійного зростання. Тому основним напрямом діяльності в системі МВС України була і є робота з кадрами. Система заходів, що здійснюється у цьому напрямку Міністерством внутрішні справ, його територіальними та транспортними підрозділами покликана забезпечити високу відповідальність кожного співробітника системи за результати своєї праці, його достатню фахову підготовку, уміння діяти по-державному, ефективно і лише в межах закону. Вирішенню цих проблем присвячені такі важливі документи, як Укази Президента України від 16 листопада 2000 року “Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів”, від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”, Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, Комплексна програма МВС України щодо вдосконалення кадрової політики на 2001-2005 роки, рішеннях колегії МВС України від 15 травня 2001 р. “Про покращення професійної підготовки та безпеки особового складу у світлі вимог Президента України”, наказах МВС України та багатьох інших.
У той же час, не зважаючи на значну увагу з боку МВС України, керівних кадрів усіх рівнів до питань виховання особового складу, дотримання дисципліни, порядку, законності, створення цілої низки спеціалізованих підрозділів та служб головним завданням яких є попередження та припинення в його середовищі негативних проявів, мають місце вчинення різних правопорушень, у тому числі й злочинів, співробітниками органів внутрішніх справ, недотримання окремими з них законів при виконанні службових обов’язків. Наявність цих випадків є одним із вагомих факторів, що спричиняє внутрішню деформацію системи МВС та суттєві недоліки в її функціонуванні, поширює зневіру населення у можливість цієї правоохоронної структури ефективно протидіяти злочинності. Наявні прогалини і недоліки при вирішенні таких проблем вимагають глибшого їх осмислення та подальшого вивчення.
    продолжение
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12    

Добавить магистерскую работу в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Скачать магистерскую работу бесплатно
подобрать список литературы


вверх страницы


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.