Виробничi системи

Загрузка...

главная страница Рефераты Курсовые работы текст файлы добавьте реферат (спасибо :)Продать работу

поиск рефератов

Лекция на тему Виробничi системи

скачать
похожие рефераты
подобные качественные рефераты
1 2 3 4 5 6 7    

Виробничі системи

 

План лекції

 

1. Суть системного підходу

2. Організаційні основи виробничих систем

 


1. Суть системного підходу

 

Характерними рисами розвитку соціально-економічних систем є :

·                    інтеграція наукових знань, зростання числа міждисциплінарних проблем;

·                    комплексність проблем і необхідність їх вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів;

·                    ускладнення вирішуваних проблем і об'єктів;

·                    зростання числа зв'язків між об'єктами;

·                    динамічність ситуацій, що змінюються;

·                    дефіцитність ресурсів;

·                    підвищення рівня стандартизації і автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;

·                    глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації, стандартизації і т.д.;

·                    посилення ролі людського чинника в управлінні і ін.

Перераховані риси викликають неминучість застосування системного підходу, оскільки тільки на його основі можна забезпечити якість управлінських рішень.

Системний підхід - це методологія дослідження об'єктів як систем. Система складається з двох складових:

1) зовнішнього оточення, що включає вхід і вихід системи, зв'язок із зовнішнім середовищем і зворотний зв'язок;

2) внутрішньої структури, тобто сукупності взаємозв'язаних компонентів, що забезпечують процес дії суб'єкта управління на об'єкт, переробку входу системи в її вихід і досягнення цілей системи.

Основні терміни і поняття по системному підходу приведені в таблиці.


Основні терміни та поняття в області системного підходу
Терміни і поняття
Суть терміну і поняття стосовно соціально-економічних систем
1. Система
Цілісний комплекс взаємозв'язаних компонентів, що має особливу єдність із зовнішнім середовищем і є підсистемою системи вищого порядку.
2.Системний аналіз
Аналіз на основі всестороннього вивчення властивостей системи із застосуванням наукових підходів для виявлення її сильних і слабких сторін, можливостей і погроз, формування стратегії функціонування і розвитку.
3. Структура системи
Сукупність компонентів системи, що знаходяться в певній впорядкованості і поєднують локальні цілі для якнайкращого досягнення головної (глобальною) мети системи. Число компонентів системи і їх зв'язків повинне бути мінімальним, але достатнім для виконання головної мети системи.
4. Зв'язки (у системі і із зовнішнім середовищем)
Інформаційні і документальні потоки в системі між її компонентами для ухвалення і координації виконання управлінських рішень. Інформація повинна бути необхідного об'єму і якості, в потрібному місці і в потрібний час.
5. Вхід системи
Компоненти, що поступають в систему (сировина, матеріали, що комплектують вироби, різні види енергії, нове устаткування, кадри, документи, інформація.
6. Енергія системи
Люди і знаряддя праці, нововведення, внутрішня інформація. Управління повинне бути направлене на раціональне використання енергії.
7. Речовина системи
Предмети праці (все, що проходить обробку в системі).
8. Вихід системи
Товар (продукція, послуги, нововведення), що випускається системою.
9. Мета системи
Кінцевий стан системи або її виходу, до якого воно прагне через свою структурну організацію. (Метою, наприклад, виробничої системи може бути досягнення необхідної маси знов створеної вартості шляхом випуску конкурентноздатних товарів для споживачів).
10. Зворотний зв'язок
Вимоги, рекламації споживачів, пропозиції споживачів по впровадженню нововведень і інша інформація, що поступає виготівникові з сфери споживання, або безпосередньо постачальникам входу системи.
11. Спосіб ухвалення управлінського рішення
Спосіб вибору методів збору і обробки інформації, форми мотивації у поєднанні з методом ухвалення рішення.
12. Організація управління
Знаходження оптимального поєднання енергії і речовини системи у просторі та часі, ухвалення, документальне оформлення, контроль і координація виконання рішення.
13. Відносини в системі
Взаємозв'язок між компонентами системи, обумовлена виконанням головної мети.
14. Побудова системи
Визначення числа компонентів системи, необхідного для нормального функціонування по досягненню її цілей, структуризація компонентів по рівнях ієрархії (аналіз) і встановлення зв'язків між ними.
15.Функціонування системи
Організація взаємодії енергії і речовини системи по досягненню запланованих цілей, координація, облік і контроль, мотивація і регулювання взаємодії компонентів системи.
16. Розвиток системи
Процес вдосконалення системи на основі вивчення механізму конкуренції, законів відтворення, розвитку потреб, економії часу і інших чинників, що забезпечує виживання системи.
17. Поведінка системи
Спосіб взаємодії системи із зовнішнім середовищем і впорядкування зв'язків в структурі системи для досягнення її цілей.
18. Суперечності в системі
Дії компонентів системи з протилежними цілями або функціями.
19. Втручання
Спосіб дії суб'єкта управління (більш високого рівня) на об'єкт, спосіб регулювання виробничих або управлінських процесів при істотних відхиленнях від нормативів управління.
20. Навчання системи
Процес накопичення знань і оволодіння навиками ухвалення раціональних управлінських рішень
Регулювання системи забезпечує таку її діяльність, при якій вирівнюється стан виходу системи по заданій нормі. Отже, головне завдання зводиться до встановлення заданого стану функціонування системи, передбаченого плануванням як попереджуючим управлінням. Складність управління залежить перш за все від числа змін в системі і її оточенні. Всі зміни мають певні закономірності або носять випадковий характер.
2. Організаційні основи виробничих систем
Система - це сукупність взаємозв'язаних елементів. Розрізняють природні і штучні системи. Штучні системи створює людина з певною метою.
Підприємство - це складна, достатньо цілісна система, головною функцією якої є виробнича діяльність по випуску продукції, тобто функціонування виробничої системи.
Виробнича система - частина загальної системи підприємства, яка здатна самостійно або у взаємодії з іншими виробничими (економічними) системами створювати продукцію або надавати послуги для задоволення потреб суспільства.
Системи можуть бути закритими і відкритими.
Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії щодо зовнішнього оточення незалежні. Прикладом такої системи може бути годинник. Поки годинник має джерело накопиченої енергії (заведений механізм або батарея), вони функціонують незалежно від зовнішнього оточення.
Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Така система має із зовнішнім оточенням прямий і зворотний зв'язок (вхід і вихід). Прикладом може бути підприємство, людина, країна.
Будь-яку виробничу систему необхідно розглядати як живу, динамічно функціонуючу у просторі та часі систему виробництва продукції, а також як сукупність виробничих процесів, об'єктів і суб'єктів виробництва, які створюють складну інтегровану систему зі своїми функціональними, організаційними ознаками, об'єднаними однією метою, вираженою в місії підприємства.
Серед основних властивостей системи слід виділити таку властивість системи як ієрархічність. Кожен компонент (підсистема) може розглядатися як підсистема (система) глобальнішої системи. Наприклад, цех є підсистемою підприємства, а підприємство є підсистемою системи більш високого рівня - галузі або регіону і так далі Властивість ієрархічності систем виявляється при структуризації (побудові дерева цілей) і декомпозиції цілей підприємства.

Список рекомендованої літератури
1. Господарський кодекс Украины. – Х.: ООО «Одиссей», 2004. – 232с.
2. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2005. – 552 с.
3. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
4. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
5. Фатхутдинов Р.А. Організація виробництва: – М.: ИНФРА-М, 2000.

Основні принципи організації виробничого процесу
План лекції:
1.       Принцип диференціації
2.       Принцип спеціалізації
3.       Принцип паралельності
4.       Принцип пропорційності
5.       Принцип безперервності
6.       Принцип ритмічності
7.       Принцип прямоточності
8.       Принцип гнучкості
9.       Принцип автоматичності

Всі виробничі процеси повинні раціонально сполучатися в часі й у просторі. Для кожного підприємства характерні свої особливості такого сполучення. Разом з тим, можна виділити загальні принципи раціональної організації виробничого процесу, до яких ставляться: спеціалізація, диференціація, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточность, автоматичність, гнучкість [3].
Диференціація припускає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.
Необхідно мати на увазі, що ручні операції не можна піддавати надмірної диференціації, тому що це підвищує стомлюваність робітників за рахунок монотонності й високої інтенсивності їхньої праці. Крім того, велика кількість операцій приводить до зайвих витрат на установку, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, переміщення знарядь праці й т.п.
При використанні сучасного високопродуктивного встаткування (верстатів зі ЧГIУ, що обробляють центрів й ін.) операції стають складними. У єдиному комплексі вирішуються завдання обробки, зборки, транспортування деталей, видалення відходів. Таким чином, тут принцип диференціації переходить у принцип концентрації операцій й інтеграції виробничих процесів. Існують гнучкі виробничі системи повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100%-ний готовністю для зборки. Диференціація виробничого процесу є обов'язковою й найважливішою умовою спеціалізації.
Спеціалізація припускає обмеження розмаїтості елементів виробничого процесу, здійснюваних у кожному виробничому підрозділі, а також скорочення номенклатури виробленої в них продукції.
У результаті спеціалізації за кожним виробничим підрозділом (цехом, ділянкою, робітником, місцем) закріплюється обмежена номенклатура продукції або виконання технологічно однорідних операцій.
Для оцінки рівня спеціалізації підприємства використають наступні показники:
- широта номенклатури (число найменувань, видів, типорозмірів) виробів, що випускають підприємством,;
- коефіцієнти предметної, подетальної і технологічної спеціалізації;
- інтегральний коефіцієнт спеціалізації;
- питома вага профілюючої продукції в загальному обсязі виробленої продукції (коефіцієнт спеціалізації підприємства).
Кожний із зазначених показників характеризує різні сторони цього складного процесу, але жоден з них не відображає в достатньому ступені його результати. Розвиток галузевої, заводської й внутрішньозаводської спеціалізації в остаточному підсумку проявляється (як результат) у скороченні числа найменувань різних операцій, виконуваних на одному робочому місці. У результаті створюються передумови для механізації й автоматизації технологічних операцій, використання високопродуктивного спеціалізованого встаткування, впровадження потокових методів організації виробництва.
Звідси для оцінки рівня розвитку внутрішньозаводської спеціалізації як принципу раціональної організації виробничого процесу варто використати коефіцієнт закріплення операцій (Кзо), що відображає середню кількість детале-операций, виконуваних на одному робочому місці. Він розраховується по формулі:
Кзо=∑Noi/РМ,                                                                                 (1.1)
де Noi - кількість детале-операций, виконуваних на i-ом робочому місці; РМ - кількість робочих місць у виробничому підрозділі (цеху, ділянці), для якого розраховується Кзо.
Підвищенню рівня внутрівиробничої спеціалізації сприяє стандартизація й уніфікація деталей і вузлів, а також типізація технологічних процесів. Це дозволяє зменшити номенклатуру деталей і вузлів, скоротити розмаїтість технологічних методів їхнього виготовлення, збільшити масштаби випуску однойменної продукції, підвищити ефективність виробництва.
Паралельність передбачає сполучення в часі виконання різних стадій (операцій) виробничого процесу по виготовленню того самого виробу.
Збільшення паралельності приводить до скорочення тривалості виробничого циклу виробництва продукції. Даний принцип має важливе значення при виготовленні складних виробів, що збирають із багатьох деталей і вузлів, послідовне виготовлення яких зайняло б занадто багато часу. Рівень паралельності виробничого процесу визначається коефіцієнтом паралельності (Кп), що розраховується по формулі:
Кп = Тп/Тц                                                                                       (1.2)
де      Тп – витрати часу на виготовлення продукції при паралельному сполученні операцій; Тц – фактичні витрати часу на той же процес.
Пропорційність укладається в досягненні рівної пропускної здатності всіх виробничих підрозділів, технологічно зв'язаних між собою.
Наприклад, заготівельне й обробне виробництва повинні мати рівну виробничу потужність; потужності допоміжних й обслуговуючих цехів і господарств повинні відповідати потужності основного виробництва. Дотримання даного принципу забезпечує безперебійний хід виробництва, найбільш повне використання виробничої потужності, виключає виникнення «вузьких» місць у виробництві. Для оцінки рівня пропорційності між двома технологічно сполученими виробничими підрозділами використовується коефіцієнт спряженості (Кс):
Кс = М1/М2*Р1                                                                                (1.3.)
де М1, М2 - потужності підрозділів, між якими визначається спряженість у прийнятих одиницях виміру; Р - питома витрата продукції першого підрозділу на одиницю продукції другого підрозділу.
Принцип безперервності припускає скорочення до можливого мінімуму перерв у процесі виробництва продукції.
Повністю цей принцип реалізується на підприємствах хімічної, харчової, металургійної промисловості, на безперервних потокових лініях, роторно-конвеєрних лініях.
Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення строків виготовлення продукції й підвищення рівня використання виробничої потужності. Ступінь безперервності виміряється коефіцієнтом безперервності (Кн), що розраховується по формулі:
Кн = 1 – П/Тц                                                                                   (1.4)
де П - час перерв; Тц - тривалість виробничого циклу виготовлення продукції.
Ритмічність, укладається в забезпеченні випуску в рівні проміжки часу рівного або рівномірно наростаючого обсягу продукції на всіх стадіях й операціях.
    продолжение
1 2 3 4 5 6 7    

Добавить лекцию в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Скачать лекцию бесплатно
подобрать список литературы


вверх страницы


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.