Економіка країн африки

главная страница Рефераты Курсовые работы текст файлы добавьте реферат (спасибо :)Продать работу

поиск рефератов

Реферат на тему Економіка країн африки

скачать
похожие рефераты
подобные качественные рефераты
1 2 3    


ЕКОНОМІКА КРАЇН АФРИКИ
Економіка країн африканського континенту формувалась головним чином у результаті діяльності колоніальних адміністрацій та приватних іноземних компаній як додаток до економіки метрополій. Сучасний її стан визначається впливом різноманітних зовнішніх факторів. Тож, аналізуючи показники й проблеми розвитку господарства в цьому регіоні, ми маємо в значній мірі брати до уваги, поряд із обставинами національного рівня, кон'юнктуру та довгострокові тенденції, властиві світовій економіці й міжнародним економічним відносинам.
Багаточисельність країн континенту та спільність більшості їхніх економічних проблем зумовлюють узагальнений підхід до викладення матеріалу. При цьому виділяються два субрегіони: Північна Африка та Африка на південь від Сахари.
1. Загальна характеристика господарства
Площа Африки з островами становить 30,3 млн км2 (1,5% світової суші), населення - біля 620 млн чоловік (понад 12% населення Землі).
ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
Африка - досі ще недостатньо вивчений у геологічному відношенні континент - містить у своїх надрах чимало корисних копалин світового значення. Серед інших континентів Африка займає перше місце за запасами марганцю, бокситів, хромітів, кобальту, ванадію, металів платинової групи, золота, алмазів; друге - за запасами міді, урану, берилію, азбесту, графіту; третє - за запасами нафти, газу, залізної руди.
Значними й здебільшого високорентабельними є поклади титану, вольфраму, танталу, літію, вісмуту, ніобію, цезію тобто особливо цінної і важливої для високих технологій сировини, а також олова, дорогоцінних мінералів та інших копалин. Зберігаються значні темпи зростання розвіданих покладів корисних копалин.
Континент має значні грунтово-рослинні ресурси. За розмірами оброблюваної поверхні на одного мешканця (0,6 га) Африка значно випереджає такі аграрні регіони, як Південно-Східна Азія (0,2 га) і Латинська Америка (0,4 га). Хоча відносна природна родючість землі тут невисока, за розрахунками, африканський континент міг би забезпечити продовольством майже 1,5 млрд чоловік.
Отже, щодо наявності основних природних ресурсів африканський континент - один із найкраще забезпечених регіонів світу. Відносна відсталість та кризовий стан економіки переважної більшості країн Африки насамперед є результатом дії довгострокових історичних і політичних факторів.
РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ТА СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ
Африканський континент є одним з найменш розвинутих і найменш динамічних в плані економіки регіонів світу. Загальна питома вага країн Африки (без ПАР) у світовому ВП становить майже 1,5%. Середній рівень ВВП на душу населення у країнах на південь від Сахари сягає лише 340 дол. (на 1990 p.), що трохи більше відповідного показника для Південної Азії і нижче, ніж в усіх інших регіонах третього світу у три - шість разів. Із 43 країн світу з особливо низьким рівнем економічного розвитку (ВНП на душу населення не перевищує 600 дол. на рік) 32 - це країни Тропічної та Південної Африки, а серед 20 найбідні-ших - 16 із цього субрегіону. У два-чотири рази кращі показники мають країни Північної Африки: Єгипет, Марокко та Туніс; ще вищі - Алжир та Лівія, які разом з іншими володарями цінних видів сировини (Ботсвана, Ангола, Намібія, Габон) є лідерами на континенті за відносними розмірами національного доходу (табл. 1).
Економічний розвиток африканських країн характеризується нерівномірністю, нестабільністю, широкомасштабними кризовими явищами як суто господарського походження, так і спричиненими політичними факторами. Африканська економіка дуже вразлива до так званих форсмажорних обставин. Динаміка реального доходу на душу населення для країн на південь від Сахари становила у 60-ті роки +0,6%, 70-ті - +0,9%, 80-ті - -0,9%. Кризи останніх років відкинули велику групу країн континенту до рівня перших років незалежності. За минуле десятиріччя значно знизився рівень самозабезпечення континенту продовольством (з 98% на початку 80-х до 80% у 90-ті роки). Особливо відчутно погіршилось економічне становище у Мозамбіку, Танзанії, Того, Чаді, Ефіопії.
За структурою господарства переважна більшість країн Африки належить до аграрних, декотрі до аграрно-індустріальних. Відносно високого рівня індустріалізації, крім ПАР, досягли Маврикій та Сейшельські Острови - невеличкі держави, яким вдалося ефективно використати зовнішні фактори розвитку. Питома вага сільського господарства у країнах на південь від Сахари становить, за даними на 1990 p., 32% (у 1965 р. - 40%) від ВВП, промисловості - 30% (20%), послуг - 40% (39%); у країнах Північної Африки відповідні показники становлять по сільському господарству - 15% (23%), по промисловості - 36% (28%), по сфері послуг - 49% (48%).
Характерною рисою економіки африканських країн є її багатоукладність. Сучасні уклади (приватнокапіталістичний, державний), хоча і дають до 70% загального ВВП, охоплюють меншість населення. Та десятки мільйонів економічно активного населення добувають кошти для існування у межах докапіталістичних укладів чи навіть у сфері натурального господарства. У країнах Тропічної і, частково, Південної Африки, де не розвинуте приватне володіння землею, патріархально-общинний лад фактично найбільш поширений у сільській місцевості й виявляє велику усталеність, здатність до паралельного з сучасними укладами існування. Істотні залишки общинних відносин, як і феодальних, зберігаються і на півночі континенту.
Значного розвитку в період незалежності набув дрібнотоварний уклад, який відіграє помітну роль серед національних факторів економічного розвитку. На відміну від нього сучасні уклади зазнають відчутного впливу іноземного капіталу, базуються майже винятково на зарубіжній технології. Із врахуванням місцевих умов провідну роль у розбудові національної економіки африканських країн має відіграти державний сектор. Він посів значні позиції в Алжирі, Анголі, Габоні, Заїрі, Замбії, Єгипті, Нігерії, Сенегалі, Тунісі. Але в більшості країн його ефективність низька. Це стосується й кооперативного сектора господарства, який поширений у сільському господарстві, ремісництві та торгівлі.
Принципово важливе для розуміння соціально-політичного розвитку Африки те, що у більшості країн статистичне провідні сучасні уклади не є домінуючими, системоутворюючими, їхній вплив на соціальну сферу і на суспільство в цілому залишається обмеженим. Багатоукладність та поширеність різноманітних мішаних форм власності й виробничих відносин консервується і є однією з найбільш серйозних перешкод економічної модернізації.
2. Основні галузі економіки
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Аграрний сектор є найважливішою галуззю матеріального виробництва більшості африканських країн. Загалом тут зосереджено майже 64% економічно активного населення. На Африку припадає 12% оброблюваних земель світу та 26% пасовищ і лук. Тут існують значні резервні земельні ресурси, придатні для сільського господарства. Але продуктивність галузі залишається на дуже низькому рівні. Питома вага континенту у світовому виробництві основних сільгосппродуктів становить 3-4%. "Зелена революція" тут істотно вплинула тільки на деякі ланки, орієнтовані на товарно-експортне виробництво.
Стагнація, поглиблення кризових явищ в аграрному секторі економіки переважної більшості африканських країн мають причини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Серед перших назвемо: нерівномірність розподілу водних ресурсів, їх нестачу. Понад половини оброблюваних площ розташовані у посушливих районах і належать до зони ризикованого землеробства. Водночас у багатьох районах Тропічної Африки грунти перенасичені вологою, що також стримує розвиток рослинництва. Внаслідок геокліматичних особливостей континенту тут значно дошкуляє ерозія грунтів. Серед причин другої групи - екстенсивний характер виробництва, примітивна агротехніка і матеріально-технічна база, архаїчні форми аграрних відносин, великий демографічний тиск на агросферу й на природне середовище в цілому.
Землеробство - провідний сектор сільського господарства - дає майже 80% обсягу виробництва, але характеризується низькою продуктивністю. Тут широко застосовуються примітивні агрономічні засоби і вкрай низький рівень механізації та хімізації. Кількість тракторів у розрахунку на 1000га наприкінці 80-х років становила на континенті лише 1,6 одиниці-(наприкінці 70-х - 1,2) проти 5,2 у країнах, що розвиваються, загалом та 40,3 - у розвинутих. Енергоозброєність землеробства оцінюється лише в 0,1 к. с. на 1 га угідь. Використання добрив на 1 га угідь багаторічних культур в середньому у 1983-1988 pp. становило 10,1 кг (1972 - 1977 pp. - 6,6 кг), що в чотири рази нижче, ніж по країнах, які розвиваються, в цілому; гербіцидів у розрахунку на 1000 га у 1986 - 1988 pp. - 16 кг (1969 - 1971 pp. -9 кг) що У вісім разів нижче середніх показників "третього світу". . .
Найбільш помітне місце Африка посідає у виробництві таких видів продукції рослинництва: какао-боби - 55%, сизаль - 45, бавовна, чай - майже 15, бобові культури - приблизно 40, кава, пальмова олія, арахіс - десь до 20%. Зернових (переважно просо, сорго, кукурудза) вирощується 5,5% світового обсягу.
Обмежені фінансові можливості та слабка матеріально-технічна база землеробства зумовлюють його екстенсивний розвиток. Швидке виснажування грунтів спонукає до постійного розширення посівних площ, що, в свою чергу, прискорює ерозію і загальну деградацію природного середовища.
Істотною рисою рослинництва у більшості країн континенту є його монокультурність. Одна-дві культури, вирощувані на експорт, вбирають левову пайку й без того обмежених (10 - 20% всіх планових інвестицій) обсягів фінансування. Решта секторів рослинництва має малотоварний чи навіть натуральний характер, що не дає змоги нагромадити достатні кошти для саморозвитку.
Тваринництво в Африці помітно розвинуте в господарстві окремих країн - Ботсвани, Мавританії, Малі, Нігеру, Сомалі, Судану, Чаду, Ефіопії, а також ПАР. У найбільш сприятливий період - на початку 80-х років - питома вага Африки у світовому поголів'ї становила: великої рогатої худоби - 14,2%, кіз - 32,9, овець - 16,7, верблюдів - навіть 74%. При цьому обсяги виробництва основних продуктів тваринництва, залишались мізерними: м'яса - 5,1%, молока - 2,3, вовни - 7,2% загальносвітового. Ця галузь найменш розвинена і при ретельних комплексних розрахунках може виявитися збитковою у багатьох країнах. Значна частка населення, що займається тваринництвом, - кочівники.
Низька породистість худоби, незадовільні умови утримання та ветеринарного обслуговування, відсутність сучасної кормової бази спричинюють дуже низьку продуктивність тваринництва. Водночас значна кількість поголів'я спричиняє деградацію природних пасовищ і є однією з основних причин спустошення земель.
Тваринництво, як і землеробство, внаслідок слабкої матеріально-технічної бази дуже вразливе відносно несприятливих погодно-кліматичних умов та стихійних лих. Посухи, епідемії, нальоти сарани, що призводять до спустошення ланів відразу кількох країн, - звичайні явища у сучасній Африці, Помітне місце в господарстві країн тропічної зони континенту займає лісівництво. У заготівлі цінних порід деревини питома вага Африки сягає 25%. Найзначніші її експортери - Кот д'Івуар, Габон, Камерун, Конго й Ліберія.
Значними є ресурси довколишніх морів та внутрішніх водойм Африки. Рибальством займається до 2% економічно активного населення. Найбільш розвинута ця галузь у ПАР Нігерії, Марокко, Гані. Сучасні методи лову та рибальства поширюються повільно.
ВИДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Видобувна промисловість є однією з найбільш розвинутих та технічно споряджених галузей господарства країн африканського континенту, насамперед внаслідок високої активності іноземного капіталу. Фактично гірничовидобувна промисловість розвивалась і, значною мірою, розвивається зараз не стільки як частка економіки країн Африки, скільки як елемент господарства держав-споживачів відповідної сировини. Тут висока концентрація виробництва, відносно швидкий розвиток первинної переробки сировини та відповідної інфраструктури.
Поклади корисних копалин розташовані на континенті вкрай нерівномірно. Унікальним кладовищем сировинних ресурсів є надра ПАР. Ця держава має провідні позиції в світі у видобутку золота, платини, марганцю, хромітів, а також алмазів, уранової руди. Значними запасами металевих руд володіють Ліберія, Мавританія й Алжир (залізна руда); Габон, Гана, Марокко, Заїр (марганець); Замбія та Заїр (мідь); Гвінея (боксити); С'єрра-Леоне (титан). На мінеральну сировину багаті Марокко, Західна Сахара, Туніс, Того, Сенегал (фосфати), Зімбабве (азбест), Мадагаскар та Зімбабве (графіт), Кенія (флюорит).
Найбільшу цінність мають, безумовно, запаси енергоносіїв, насамперед нафти й газу.
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС
Достовірні запаси паливно-енергетичної сировини на континенті становлять понад 60 млрд т умовного палива, що робить Африку середньозабезпеченою у цьому відношенні. Серед африканських країн 13 є нафтодобувними. Великими запасами нафти володіють Нігерія, Лівія, Єгипет, Ангола, Габон, Конго, які на. цьому здебільшого базують свою економічну стратегію, а також Камерун, Заїр і Туніс. Частка країн континенту у світовому експорті нафти коливається в останні роки у межах 15 - 20%.
Безперечним лідером у видобутку газу на континенті є Алжир (до 2/3 загального обсягу); значні його запаси мають Лівія, Нігерія та Єгипет.
Відносна обмеженість запасів газу й, особливо, нафти розрахунками, при збереженні сучасних темпів видобутку їх вистачить лише до 2010-2015 pp.) спонукає до прискореного розвитку промисловості по переробці цієї сировини та збільшенню прибутків від експорту. У 80-ті роки швидкими темпами зростали потужності нафтопереробки в країнах Північної Африки й у Нігерії.
Видобуток вугілля, крім ПАР, не має значних масштабів. Ця країна є основним виробником та експортером уранового концентрату. Урановидобувна промисловість з участю іноземного капіталу отримала розвиток також у Нігері й Габоні.
Африка має великі ресурси гідроенергії, але розміщені вони нерівномірно. Значних розмірів виробництво цього виду енергії набуло в Єгипті, Гані, Нігерії, Заїрі, Мозамбіку. Більшість інших держав змушені орієнтуватися на будівництво теплоелектростанцій, які виробляють половину електроенергії континенту (в ПАР - 98%) і є її єдиним джерелом у 15 країнах. Сучасні енергосистеми, крім ПАР, набувають розвитку в Алжирі, Тунісі, Єгипті, її елементи - в Судані, Ефіопії, Мозамбіку.
У багатьох глибинних районах континенту зберігають важливе значення традиційні види пального. Майже третина африканських країн не має потужностей для виробництва промислової електроенергії, решта задовольняє свої потреби за рахунок власних можливостей лише на 10- 15%. Загалом 37 країн є імпортерами енергоресурсів, головним чином нафти. Споживання енергії на душу населення в Африці на південь від Сахари у перерахунку на нафту становило 1990 р. 103 кг (1965 р. - 74 кг), що значно нижче від середніх показників країн, що розвиваються.
ОБРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Розвиток обробної промисловості у країнах Африки найбільш виразно демонструє економічну відсталість континенту. За обсягом виробництва газу питома вага африканських країн становить лише 10% загальних показників "третього світу". У роки незалежності розвиткові цієї галузі приділялась значна увага. У 60-ті роки середні темпи збільшення обсягів виробництва сягали 7,1%, 70-ті - вже 5,5%. Водночас збільшувалися розбіжності в рівнях індустріалізації окремих країн. При середніх показниках частки обробної промисловості на континенті у 12- 13% від ВВП, по окремих країнах вона коливається від досить високих - у 25% в Зімбабве, Замбії, Маврикію до майже символічних - 4- 5% у Сома-лі, Уганді, Нігерії, Гвінеї, Анголі (табл. 1).

До 40% продукції обробної галузі континенту припадає на ПАР. Половина решти обсягу виробництва - це продукція промисловості країн Північної Африки. Саме тут є відносно добрі перспективи розвитку. Це стосується й деяких країн на південь від Сахари, які завдяки експортові цінної сировини здатні нагромаджувати необхідні кошти і водночас є привабливими для іноземного капіталу.

    продолжение
1 2 3    

Добавить реферат в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Скачать реферат бесплатно
подобрать список литературы


вверх страницы


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.