ЛІга - НПК ВКУ, 2009

главная страница Рефераты Курсовые работы текст файлы добавьте реферат (спасибо :)Продать работу

поиск рефератов

Книга на тему ЛІга - НПК ВКУ, 2009

купить книгу
похожие рефераты
подобные качественные рефераты
 1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 36    

Стаття 3. Водний фонд України

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

  • природні водойми (озера);

  • водотоки (річки, струмки);

  • штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

  • інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

У правовій літературі підкреслюється, що до водного фонду входять саме "усі води (водні об'єкти)", а не "уся вода" (окис водню, гідроген оксид, H2O). Визначення вод див. у ст. 1 ВК.

Відзначається, що з точки зору права власності увесь запас води, що знаходиться на території держави, можна поділити на три групи: 1) вода, що за своїм станом не може бути об'єктом правовідносин власності (вода в атмосфері, волога у ґрунтах, вода у живих організмах тощо); 2) запаси води, що є ресурсом для її використання, - поверхневі та підземні води, зосереджені у відповідних водних об'єктах; 3) вода, вилучена з природного середовища, що перебуває в обігу як звичайна товарна матеріальна цінність. До водного фонду включаються лише води, які складають другу групу.

Стаття 4. Землі водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

  • морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

  • прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

  • гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

  • береговими смугами водних шляхів.

Слід наголосити, що поняття "землі водного фонду" не охоплюється поняттями "води" та "водний фонд". Води та землі - це різні природні ресурси. Навіть земельна ділянка дна водойми не охоплюється поняттям водного об'єкта і має специфічний правовий режим.

Склад земель водного фонду. Коментована стаття визначає склад земель водного фонду. Положення про склад земель водного фонду, аналогічні вміщеним у коментованій статті, містяться у п. 2 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого ПКМ України від 13.05.96 N 502.

Положення, майже аналогічні вміщеним до даної статті, містяться у ст. 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК) "Склад земель водного фонду". Відмінність полягає у тому, що відповідно до п.п. "а" та "б" ч. 1 ст. 58 ЗК, до земель водного фонду не включаються землі островів та прибережних захисних смуг, зайняті лісами. Такі землі належать до земель лісогосподарського призначення.

На наш погляд, обране законодавче вирішення не є оптимальним. Більш доцільно було визнати можливість одночасної належності відповідних земель, зайнятих лісами на островах та у межах прибережних захисних смуг, і до земель лісогосподарського призначення, і до земель водного фонду.

Враховуючи, що виняток, який стосується земель, зайнятих лісами, був встановлений Законом України "Про внесення змін до Лісового кодексу України" від 08.02.2006, тобто актом, прийнятим пізніше від ВК, слід застосовувати саме чинну редакцію ЗК.

Землі водного фонду займають 3,4 млн. га, або 5,6 % території країни, у тому числі природні водотоки (річки та струмки) - 241,6 тис., озера та лимани - 874 тис., ставки - 327,6 тис., штучні водосховища - 797,2 тис. та болота - 957,1 тис. га.

Щодо земель під водними об'єктами. Землями водного фонду повинні визнаватися лише земельні ділянки, на яких водні об'єкти знаходяться постійно або більшу частину року, на відміну від земельних ділянок, що заливаються водою під час, наприклад, весняного паводку.

З формальних підстав територію континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України слід також вважати земельною ділянкою під водним об'єктом. Між тим, у правозастосовчій практиці робляться спроби обґрунтувати надання земельних ділянок територіального моря України (причому для будівництва) положеннями водного законодавства, які надають певним органам право розпоряджатися водними об'єктами (зокрема, ст. 14 ВК). Нам це видається помилкою. У випадку будівництва має місце використання земельної ділянки дна водойми.

При цьому землі за межами територіального моря не є територією України, і тому не є "землями" в розумінні земельного законодавства України (ч. 3 ст. 2 ЗК). У разі виникнення потреби у використання земельних ділянок континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України для певних потреб, наприклад, видобування корисних копалин, земельні відносини залишаються практично ніяк не врегульованими.

Правовий режим земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, визначається ст. 86 ВК (див. коментар).

Щодо правового режиму прибережних захисних смуг див. ст. ст. 88, 89, 90 ВК та коментар до них (коментар до ст. 88, 89, 90).

Щодо правового режиму земель під водогосподарськими спорудами та каналами, смугами відведення для них див. ст. 91 ВК та коментар до неї.

Гідротехнічна споруда, згідно із ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять" - це "інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод".

Щодо правового режиму земель берегових смуг водних шляхів див. ст. 92 ВК та коментар до неї.

Стаття 5. Водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

  1. внутрішні морські води та територіальне море;

  2. підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

  3. поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

  4. водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

  1. поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

  2. підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Щодо понять, які вживаються у ст. 5, див. ст. 1 ВК та коментар до неї.

Поділ водних об'єктів на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення має правове значення при вирішення питання про суб'єкта, уповноваженого розпоряджатися водним об'єктом (див. ст. ст. 8, 14, 51 ВК), визначення компетенції щодо надання дозволів на спеціальне водокористування (ст. ст. 8, 15, 49 ВК), про розподіл коштів від збору за спеціальне водокористування (ст. 32 ВК).

У ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення" використовуються застарілі терміни "водні ресурси загальнодержавного значення", "водні ресурси місцевого значення". Після набрання чинності ВК застосуванню ці терміни не підлягають.

Стаття 6. Власність на води (водні об'єкти)

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

До частини першої. Ст. 13 Конституції України передбачено, що водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Існують різні погляди на статус Українського народу як суб'єкта права власності. На погляд авторів коментарю, поняття "власність народу України" у випадку зі ст. 13 Конституції України слід розуміти як власність держави та територіальних громад.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Схоже положення вміщене у ст. 4 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої "природні ресурси є власністю народу України" (ч. 1), від імені якого право розпорядження здійснює Верховна Рада України (ч. 4 ст. 4).

Неважко побачити відмінності у формулюванні наведених норм із положеннями коментованої статті. Важливо, що Основний закон України не називає власність народу України на водні ресурси виключною (на відміну від ч. 1 ст. 6 ВК).

Варто звернути увагу, що ч. 2 ст. 79 ЗК (а також ч. 3 ст. 373 Цивільного кодексу України) передбачає, що "право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на ... водні об'єкти..., які на ній знаходяться". На перший погляд, це свідчить про те, що поняття "земля" та "земельна ділянка" охоплюють не лише відповідний простір, а і водні об'єкти. Крім того, враховуючи, що землі водного фонду можуть перебувати у приватній власності, спершу можна зробити висновок, що води (водні об'єкти) також можуть перебувати у приватній власності.

Проте нам видається, що процитоване положення законодавства слід тлумачити інакше. Оскільки води є окремими природними ресурсами, мають відмінний від землі правовий режим, для їх використання закон зазвичай вимагає отримувати спеціальні дозволи незалежно від наявності у користувача прав на земельну ділянку, слід розмежовувати землі, земельні ділянки, з одного боку, та води, з іншого. Тому проголошення власника земельної ділянки "автоматично" власником зазначених природних ресурсів фактично є декларацією, не наповненою реальним змістом: власник земельної ділянки (за деякими незначними виключеннями, що підтверджують правило) не має можливості на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися водами, розташованими в межах земельної ділянки. Отже, вважаємо, що води не охоплюються поняттями "земельна ділянка", "земля".

Таким чином, на даний час, хоча за Конституцією України право власності Українського народу на води (водні об'єкти) не є виключним, законодавство фактично не передбачає можливості набуття вод (водних) об'єктів іншими суб'єктами на праві власності. Власність на водні об'єкти власників земельних ділянок, передбачена ч. 2 ст. 79 ЗК, є лише декларацією, не наповненою реальним змістом.

До частин другої та третьої. Коментовані норми загалом не суперечать підходу, проголошеному ст. 13 Конституції України, за якою від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Дане правило вказує на те, що право власності Українського народу - це значною мірою умовність.

Право власності Українського народу на води здійснюється насамперед шляхом надання дозволів на спеціальне водокористування (див. ст. 49 ВК та коментар до неї).

    продолжение
 1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 36    

Удобная ссылка:

Скачать книгу бесплатно
подобрать список литературы


вверх страницы


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.