Лексичні та фразеологічні засоби мови в різностильових текстах

Загрузка...

главная страница Рефераты Курсовые работы текст файлы добавьте реферат (спасибо :)Продать работу

поиск рефератов

Реферат на тему Лексичні та фразеологічні засоби мови в різностильових текстах

скачать
похожие рефераты
подобные качественные рефераты
1 2    

План

1. Шість стилів мовлення та їх ознаки

2. Лексичні (словотвірні) засоби стилістики

3. Слово і контекст

4.Фразеологічні засоби стилістики

1. Шість стилів мовлення та їх ознаки

Ми уже говорили про стилі мовлення. А тепер при цьому пригадаймо ознаки культури мови.

Поміркуймо, чи всіма якостями мовлення ви володієте. Які з цих якостей потребують удосконалення? Основні ознаки культури мови виглядатимуть так:

а) змістовність: продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно: матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає.

б) правильність і чистота: дотримувати норм літературної мови: в усному висловлюванні - орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних. У писемному - лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних, орфографічних і пунктуаційних норм.

в) точність: добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання.

Ознаки культури мови стосуються, як бачимо лексичних і фразеологічних засобів різностильових текстів. Отже, ще раз пригадаймо стилі.

Їх маємо шість: розмовно-побутовий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, конфесійний. Для закріплення теоретичного матеріалу, спробуйте усно вибудувати кілька різностильових текстів і поміркуйте, які лексичні й фразеологічні засоби мови в них використовуються.

2. Лексичні (словотвірні) засоби стилістики

Передовсім завважимо, що одні слова виступають як терміни у книжних стилях, особливо в науковому, інші виражають найрізноманітніші емоційно-експресивні відтінки і переважають у художньому стилі. Наприклад: А я, дурний, не бачивши тебе, цяце, й разу, та й повірив тупорилим твоїм віршомазам. (Т. Шевченко.) Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе, - я тобі у великій пригоді стану! (З української народної казки).

Отже, словотвірні засоби відіграють важливу роль у стилістичному забарвленні слів і в стилетворенні; стилістична виразність тексту посилюється, якщо в ньому використано слова, що завдяки словотворчим засобам виділяються своїми стилістичними функціями. Вони надають відтінків урочистості (як ось у вірші А. Малишка): "Наливає річки до краю, будить пагіння золоте".

Крім того, з допомогою префікса не - виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя, а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа. Втім із найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуються для розрізнення значень слів: воля - вільний, вольовий, воліти, вільно; а інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги: кіт - котик, котичок, котусик, котяра, котюга, котище. Безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні - стилістично марковані. Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси - анн-, - енн-, - от-, - ість-, - ізн-, - ізм-, - ств-, - цтв - та ін. Наприклад: відділення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво. Чимало професійних слів, утворених суфіксами - ник-, - щик-, - льник-, - тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичному стилях. Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів - альн - (-увальн-, - ювальн-), - арн- (-ярн-), - ичн - (-ічн-, - їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальний, історичний, хімічний, копіювальний, архаїчний.

Для творення слів-термінів використовуються суфікси - ист-, - уват-, - атист - та ін.: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий. У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на - ння, - ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття, визнання. Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.

Вони є постійною ознакою художнього і розмовного стилів. До таких суфіксів належать - к-, - ок-, - очок-, - ичок-, - очи-, - их-, - оньк-, - еньк-, - есеньк-, ісіньк-, - н-, - в-, - ищ; - ущ-, (-ющ-), - иськ-, - юх-, - ил-: коник, грибочок, рідненький, теплісінький, хижачня, маячня, мушва, злющим, хлопчисько, сплюх та ін.

Складні слова виконують різні стилістичні функції. Так, антропологія, атмосфера, кіловат-година, мовознавець, частка-суфікс вживаються і в художньому, і в публіцистичному стилях.

А ось слова-синоніми легше вступають у смислові зв'язки з іншими словами, ніж слова різних синонімічних гнізд. Уміння правильно сполучати слова в контексті має важливе значення при перекладі з однієї мови на іншу, при доборі літературного варіанта замість діалектного. Наприклад: вона хороша людина, він хороша людина, він хороший чоловік - она хороший человек, он хороший человек. Діалектні дієслова жмакати, церувати, єдинкувати, щибати замінюємо літературними, сполучаючи їх з тими ж іменниками: жмакати сорочку - прати сорочку, церувати шкарпетки - штопати шкарпетки, єдинкувати буряки - проривати буряки, щибати горіхи - збивати горіхи. Діалектні іменники також замінюємо синонімами: рвати хопту - рвати бур’ян, подати нецьки - подати коритце.

Завважимо також на тому, що не сполучаються спільнокореневі слова, тому не можна писати (говорити): зобразити образ (змалювати, відтворити), означення означає (вказує, називає). Сполучуваність слів допомагає розмежувати їх значення, наприклад: важити кого, що (визначати вагу) - важити (мати певну вагу, значення); брикати кого, що (бити задніми ногами) - брикати (вихати, хвицати); молодий вік (період у рості) - вік електрики (час, епоха). Таким чином, сполучуваність слів допомагає чіткіше розмежовувати багатозначні слова, синоніми, омоніми, антоніми.

Одначе дещо іншою є сполучуваність слів у художньому стилі. Тут вони можуть набувати найрізноманітніших смислових та емоційно-експресивних відтінків завдяки здатності сполучати несумісні поняття, як ось: "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий" (Леся Українка). Слова дим, солодкий, коханий у художньому мовленні набувають особливого смислу, стилістичного забарвлення. Вживання таких слів називають оказіональним (від латинського оссаsionalis - випадковий), бо не відповідає загальноприйнятому вживанню, має індивідуальний характер, зумовлений специфічним контекстом, як ось у поезії І. Драча:

Перо, мій скальпелю вогненний,

Ти мій жорстокий лиходій,

Мій дикий поклик цілоденний,

Первоцвіт мій, перволюб мій!

Перо - скальпель, лиходій, поклик, первоцвіт, перволюб. У художньому стилі можуть сполучатися контрастні за значенням слова. Вищеозначений стилістичний прийом називається оксиморон (оксюморон) (від грецького oxymoron - дотепно-безглуздий), бо в ньому протилежні за змістом поняття, поєднуючись, дають нове експресивно-забарвлене уявлення про предмети, явища, дії. Наведемо кілька зразків: холодна кров, дзвінка тиша, гарячий сніг, солодкий дим, колючі зорі. Таким чином, увага до сполучуваності слів забезпечує стилістично правильну побудову висловлювань.

Для закріплення теоретичної частини прочитаймо текст з твору Пантелеймона Куліша. Визначім стилістично марковані слова і з'ясуймо особливості їх сполучуваності з іншими, стилістично нейтральними словами:

"Рідко, може, єсть на Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разу в Києві. Авже хто був, то знає братство на Подолі, знає ту високу з дзигарками дзвіницю, муровану кругом ограду, ту п'ятиголову, пишно, з переднього лиця, розмальовану церкву, тії високі кам'яниці по боках. Отже, років зо двісті назад, тоді, як отой-то Шрам був у Києві, все те було інше. Тоді ще стояла дерев'яна церква гетьмана Петра Сагайдачного; і ограда, і дзвіниця, і всі братські школи, - усе те було дерев'яне. У середині в монастиреві стояв тоді густий старосвітський сад. Була то колись благочестива пані Ганна Гулевичівна, що подарувала на братство свій двір із садом; і на тому-то дворі гетьман, Сагайдачний церкву збудував і монастир братський з школами устроїв, щоб теє братство дітей козачих, міщанських і всяких учило, людям у темноті розуму загинути не давало".

Дайте відповіді на питання:

1. Як впливають слова, творені різними засобами, на стилістичне забарвлення тексту?

2. Які словотворчі засоби стилістично нейтральні, а які - стилістично марковані?

3. Як впливають на стилістичне забарвлення слів префікси і суфікси?

4. Як ви розумієте терміни суфікси позитивної оцінки і суфікси негативної оцінки? Наведіть приклади.

5. Чи однакові стилістичні функції виконують складні слова? Аргументуйте прикладами.

А тепер поговоримо про морфологічні засоби стилістики.

Різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та їх емоційно-експресивних відтінків. Передовсім частини мови, як ми уже зазначали, виконують у тексті комунікативну функцію, бо з них будуються речення, що служать для вираження думок і почуттів. Але у текстах різних стилів частини мови, їх форми виконують ще й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Порівняємо такі два тексти - уривки з поеми М. Рильського "Жага".

I. Тебе - від ніжного світанку

Аж по останні смертні дні -

Не як дитя, не як коханку

І навіть не як матір - ні!

Тебе ношу я в грудях темних

І в невсипущому мозку,

Мою найкращу з дум наземних

Жагу й любов мою палку!

  1. Великій і чистій воді,

Що живить, свіжить нас і поїть,

Що студить по спраглім труді,

По бої гарячім спокоїть,

Що стомленим сни навіва,

Що юних на подвиги будить,-

Мої найчистіші слова

Хай жертвою чесною будуть.

Як бачимо, у першому уривку переважають іменники, що називають предмети, явища, почуття, у другому - дієслова, за допомогою яких автор передає дії і процеси. В одному випадку автор стверджує буття за допомогою іменників, в іншому - за допомогою дієслів і цим досягає більшої динамічності, перебігу подій.

Звідси, отже, кожна частина мови має свої стилістичні особливості, але найвиразніше вони виявляються у зіставленні синонімічних форм - стилістично нейтральних і стилістично маркованих.

Морфологічними синонімами називаються дві або більше граматичні форми слова, які розрізняються засобами граматичного вираження і стилістичним уживанням. Наприклад: касир - касирка - касирша, поштар - поштарка, професор - професорка, червона - червоная, читати - читать, робіть - робіте. Вони різняться від лексичних синонімів тим, що їх значно менше і розпорошені в усіх стилях. Однак стилістичне забарвлення їх виявляється в текстах того чи іншого стилю досить виразно. Наприклад, слово професор - стилістично нейтральне, означає звання людини й вживається переважно в діловому, науковому та публіцистичному стилях, слово професорка означає людину жіночої статі і вживається в художньому та розмовному стилях, а слово професорша має розмовно-просторічний відтінок, іноді з виявом негативного забарвлення і вживається тільки в розмовному стилі. В художній стиль таке слово потрапляє як розмовний елемент. Певними стилістичними ознаками виділяються родові форми іменників, прикметників, займенників. Так, у діловому стилі назви посад, професій мають форму чоловічого роду: лікар Валентина Грач, аспірант Мирослава Непийвода-Чорновіл, хоч можуть уживатися форми лікарка, аспірантка, коли треба підкреслити стать людини. У художньому стилі часто використовуються форми середнього роду замість чоловічого й жіночого, що надає висловлюванню емоційно-експресивного забарвлення, особливо негативного. Наприклад: Насилу виліз із бебехів пан Цибульський: таке плюгавеньке, товстеньке, кирпате, очі як осокою попрорізувані, а пика та червона, як новий п'ятак, аж блищить. (О. Стороженко.) Я її годую, я зодягаю, я її на світі держу, а воно, ледащо, мені робити не хоче. (Марко Вовчок.) У цих реченнях форми середнього роду набувають негативного, навіть сатиричного звучання у зіставленні з формами чоловічого і жіночого. Іменники спільного роду теж виділяються своїми стилістичними ознаками, частина яких є нейтральними назвами: староста, сирота, листоноша, суддя. Здебільшого такі слова мають позитивне забарвлення: бідолаха, трудяга, сіромаха. Одначе переважно іменники спільного роду виражають негативні відтінки: рева, зайда, пройда, гуляка, писака, задавака, бродяга, хапуга, злодюга, ненажера, плакса, зануда. Використання їх обмежується розмовним і художнім стилями. Ось зразок із твору В. Симоненка:

Народ мій є!

Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Заакцентуємо на тому. виникає вагання, яку з форм роду іменників вживати - вони можуть уживатися і в чоловічому, і в жіночому роді: санаторій - санаторія, зал - зала, рельс - рельса, клавіш - клавіша, жираф - жирафа. Одні з цих форм загальновживані, інші - стилістично обмежені і функціонують у розмовному стилі. Числові форми частин мови також мають певні стилістичні особливості. Значна кількість іменників, що мають тільки однину, належать до книжних стилів - наукового і ділового. Це терміни, речовинні й абстрактні назви. Але іноді ці іменники можуть набувати форм множини: болі і шуми у серці (медицина), довготи (мовознавство, географія), командні висоти (військова справа).

    продолжение
1 2    

Добавить реферат в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Скачать реферат бесплатно
подобрать список литературы


вверх страницы


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.